Компанія активно розвивалася. Засновники планували запуск нового напряму діяльності й вирішили передати щоденне керівництво людині, яка досконало розуміє внутрішні процеси, добре знає працівників, партнерів і клієнтів.
Упродовж останніх двох років Ірина фактично координувала діяльність одразу кількох відділів. Проводила складні переговори, домовлялася про співпрацю з новими партнерами й розв’язувала проблеми, які інші керівники відкладали тижнями.
Коли їй запропонували взяти участь у конкурсі на посаду директорки, вона спочатку вагалася.
І справа була зовсім не в сумнівах щодо власної компетентності.
Ірина чудово розуміла, що нова посада означатиме значно більшу відповідальність, ненормований робочий день і часті відрядження. А вдома такі зміни навряд чи викличуть захоплення.
Одного вечора вона розповіла про свої переживання давній подрузі Людмилі, з якою дружила ще з університетських часів.
Та уважно вислухала й запитала:
— Іро, скажи мені одну річ. Ти сама хочеш стати директоркою?
— Дуже хочу.
— Тоді чому замість того, щоб думати про власне бажання, ти зараз переймаєшся тим, що скажуть інші?
Ірина не знайшла відповіді.
А наступного ранку подала документи на конкурс.
Відбір тривав майже місяць. Кандидати проходили співбесіди, презентували власне бачення розвитку компанії, захищали фінансові прогнози й відповідали на непрості запитання засновників.
Коли Ірині повідомили про перемогу, вона ще кілька хвилин сиділа сама у своєму кабінеті.
Перед нею лежав офіційний лист із пропозицією очолити компанію.
Вона дивилася на нього й не могла стримати усмішки.
Першою зателефонувала доньці.
— Мамо! Ти серйозно?! — радісно вигукнула Катерина. — Я неймовірно тобою пишаюся!
Вони розмовляли майже пів години. Катерина цікавилася майбутніми обов’язками матері, розпитувала про новий кабінет, колектив і плани.
А наприкінці сказала:
— Тільки обов’язково розкажи татові. Нехай нарешті зрозуміє, яка в нього дружина!
Ірина весело розсміялася.
Їй самій дуже хотілося поділитися цією радістю з Олегом.
Але замість привітань і щирого захоплення вона почула сумніви у власних здібностях.
Перші тижні після призначення виявилися напруженими.
Ірина почала повертатися додому пізніше. Іноді доводилося працювати з документами навіть у вихідні. Кілька разів вона їздила на зустрічі з партнерами до сусідньої області.
Олегові новий розпорядок дружини дедалі більше не подобався.
— А вечеряти сьогодні будемо?
— У холодильнику є котлети, гречка й овочевий салат. Розігрій собі, будь ласка.
— Дивно. Раніше ти якось усе встигала.
— Раніше я теж багато працювала, Олеже. Просто ти ніколи цього не помічав.
Чоловік ображено замовк.
Якось Ірина повернулася після особливо виснажливих переговорів. Скинула туфлі, залишила сумку біля шафи й зайшла на кухню.
Олег сидів за столом, гортаючи щось у телефоні.
— Слухай, — почав він, — у нас на роботі зараз теж непрості часи. Керівник шукає нових клієнтів. Каже, якщо до кінця кварталу не укладемо кілька великих договорів, доведеться скорочувати витрати.
— А що саме ваша компанія пропонує клієнтам?
— Комплексне облаштування офісних приміщень. Меблі, перегородки, монтажні роботи. Ти ж знаєш.
— Знаю. А чим ви кращі за конкурентів?
Олег здивовано подивився на дружину.
— Якістю, звичайно.
— Про якість говорять усі. А якщо конкретніше? У вас коротші терміни? Кращі гарантії? Власне виробництво?
— Іро, я просто хотів розповісти, що відбувається на роботі. Не треба влаштовувати мені допит.
Вона лише знизала плечима.
— Добре, як скажеш.
Проте вже за кілька днів Олег сам повернувся до цієї теми.
— До речі, у нас з’явився перспективний клієнт. Велика компанія планує облаштовувати новий офіс. Начальство дуже хоче отримати замовлення. Кажуть, бюджет там чималий.
— А що це за компанія?
— Та назву я не запам’ятав. Вони, здається, займаються постачанням обладнання. Ми саме готуємо для них комерційну пропозицію.
Ірина на секунду відірвала погляд від ноутбука.
— Зрозуміло.
— Кажуть, у них нещодавно змінилося керівництво, — продовжив чоловік. — Новий директор прийшов. Подивимося, що там за людина.
Ірина нічого не відповіла.
Вона вже майже напевно здогадувалася, про яке підприємство йдеться.
Два тижні тому Ірина затвердила план розширення офісу своєї компанії.
Підприємство орендувало ще один поверх у сусідній будівлі. Там потрібно було організувати сорок робочих місць, облаштувати дві переговорні кімнати й невелику залу для навчання співробітників.
Фінансовий відділ погодив необхідний бюджет, після чого відповідальний менеджер розіслав запити потенційним підрядникам.
Ірина особисто визначила основні критерії вибору. Вона наполягала, що оцінювати потрібно не лише вартість робіт, а й досвід компаній, якість матеріалів, терміни виконання та умови подальшого обслуговування.
Одного ранку менеджер приніс список фірм, запрошених на фінальний етап презентацій.